Дата свята: 19 серпня (за новим стилем)
На світанку віри Вступ до свята Святого Гліба
В самому серці слов’янського православ’я, де давні літописи переплітаються з шепотом молитов, височіє світла пам’ять про двох князів-страстотерпців – Бориса і Гліба. Їхня історія – це не просто трагічна сторінка Київської Русі, а вікопомна оповідь про велич духу, прощення та непохитну віру. Святий Гліб, молодший із братів, став символом незлобливості та смирення, його ім'я асоціюється зі світлом, що пробивається крізь найтемніші часи. Цей день, присвячений його вшануванню, є нагодою для кожного замислитись над істинними цінностями життя, над силою віри та її здатності перетворювати біль на надію.
Витоки свята кривавими стежками віри
Княжі сини на перехресті долі
Початок XI століття, Київська Русь. Після смерті великого князя Володимира, хрестителя Русі, нащадки його престолу вступили у жорстоку боротьбу за владу. Серед них були Борис і Гліб – сини від візантійської принцеси Анни, або, за іншими версіями, від болгарської царівни. Виховані у християнській вірі, вони відрізнялися благочестям, милосердям та глибокою покорою. Їхня юність була сповнена не лише княжими розкошами, а й духовними пошуками, що заклали основи їхнього майбутнього подвигу.
Однак їхній зведений брат, Святополк Окаянний, не знав такої покори. Одержимий жагою до єдиновладдя, він вирішив усунути будь-яких претендентів на київський престол. Першою жертвою став Борис, убитий підступно на річці Альті. Але доля готувала подібне випробування і для Гліба.
Жертва заради віри
Князь Гліб, що княжив у Муромі, був викликаний Святополком до Києва, нібито для зустрічі з хворим батьком (хоча Володимир вже помер). У дорозі його наздогнав гонець від брата Ярослава Мудрого з жахливою звісткою про смерть Володимира і вбивство Бориса. Ця звістка вразила Гліба до глибини душі, він гірко плакав, розуміючи неминучість власної долі.
«О, брате мій Борисе, як же ти став жертвою підлості? І мені судилося йти твоїм шляхом, шляхом смирення і страждання, але не опору злу.»
Попри попередження, Гліб не зрікся своєї віри та принципів. Він не став збирати військо чи чинити опір. Навіть коли вбивці, послані Святополком, наздогнали його на човні біля річки Смядині поблизу Смоленська, молодий князь не виявив агресії. Він молився, благав про пощаду, але не заради життя, а заради своєї душі. За наказом ватажка Горясера, кухар Гліба, на ім’я Торчин, перерізав йому горло. Ця безвинна, добровільна смерть стала найяскравішим свідоцтвом його віри, перетворивши княжих синів на перших руських святих-страстотерпців.
Духовне значення свята
Символ незлобливості та смирення
Святий Гліб, як і його брат Борис, не були мучениками у традиційному сенсі, що помирали за відмову від віри. Вони свідомо відмовилися підняти меч проти свого брата-вбивці, проявивши надзвичайну християнську чесноту – незлобливість і смирення. Їхній подвиг полягав у тому, що вони прийняли смерть, наслідуючи приклад Христа, без опору, прощаючи своїх убивць. Цим вони показали приклад абсолютної довіри до Божого Промислу, ставши взірцем для мільйонів віруючих на століття.
«Не силою зброї, а силою духу вони перемогли зло, залишивши по собі вічний заповіт миру і прощення.»
Саме тому Церква прославила їх не просто як мучеників, а як страстотерпців – тих, хто зносить страждання заради Христа, виявляючи у них подібність до Його Страстей. Вони стали фундаментом руської святості, показавши, що християнський шлях – це шлях любові, а не помсти, навіть перед обличчям смерті.
Покровитель землі української
Як перші канонізовані святі Київської Русі, Борис і Гліб посідають особливе місце у духовній історії України. Вони стали небесними покровителями княжої династії та всієї землі, яка пізніше отримала назву України. Їхній культ поширився надзвичайно швидко, з їхніми іменами пов’язували чудесні зцілення, вони були заступниками у битвах та захисниками від ворогів. Їхній образ, як юних і невинних князів, є вічним нагадуванням про чистоту віри та готовність до жертовності в ім'я вищих ідеалів.
Традиції вшанування в Україні
Церковні обряди та моління
День пам'яті Святого Гліба (разом зі Святим Борисом) є одним із важливих свят у православному календарі України. Цього дня у храмах відбуваються урочисті богослужіння. Священники та віряни підносять молитви до страстотерпців, просячи у них заступництва за мир в країні, за злагоду в родинах, за вміння прощати та терпіти неправду. Особливо шанують цих святих у храмах та монастирях, названих на їхню честь. У багатьох церквах є ікони Бориса і Гліба, до яких прикладаються віруючі, з вірою в їхню чудотворну силу.
Часто в цей день служать панахиди за покійними, адже пам'ять страстотерпців нагадує про скороминучість земного життя та важливість праведного шляху.
Народні звичаї та прикмети
Народні традиції, пов'язані безпосередньо з днем Святого Гліба, тісно переплітаються з літнім циклом робіт. 19 серпня, окрім пам'яті Бориса і Гліба, православна церква відзначає одне з дванадесятих свят – Преображення Господнє (Яблучний Спас). Це свято, яке має надзвичайно багаті народні традиції, часто "затіняє" пам'ять святих князів. Проте, народна пам'ять зберігає деякі прикмети та асоціації:
- Якщо на Бориса і Гліба достигає хліб – осінь буде ранньою і теплою.
- Цього дня намагалися не працювати в полі, особливо з зерном, побоюючись грози або граду.
- Іноді цей день називали "Гліб-хлібник", що вказувало на час збору врожаю зернових культур.
Втім, святкування пам'яті святих Бориса і Гліба в Україні переважно має духовний, церковний характер, фокусуючись на їхньому подвигу та духовному наслідуванні їхнього прикладу.
Відображення у культурі
У іконописі та літературі
Образ святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба є одним з найупізнаваніших в українському іконописі. Їх зазвичай зображують молодими, безбородими князями, одягненими у княжий одяг, з хрестами у руках, що символізують їхній мученицький подвиг. Іноді вони тримають мечі, але ці мечі символізують не військову доблесть, а духовну боротьбу і перемогу над злом через смирення. Цей іконографічний канон розвивався століттями, закарбувавши їхній образ як ідеал християнської благочестя.
Літературне вшанування почалося ще в XI столітті зі "Сказання про Бориса і Гліба" – одного з найдавніших і найцінніших пам'яток давньоруської літератури. Це "Сказання" є джерелом відомостей про їхнє життя, мученицьку смерть та перші чудеса. Воно було основою для подальших літописних та агіографічних творів, що формували національну свідомість і вшанування святих.
Пам'ять крізь століття
Імена Бориса і Гліба навічно вкарбувалися в топоніміку та архітектуру України. Багато міст, сіл, вулиць, церков та монастирів носять їхні імена. Борисоглібський собор у Чернігові, що датується XII століттям, є одним із найяскравіших прикладів архітектурного вшанування цих святих. Вони є невід'ємною частиною історичної пам'яті, що нагадує про витоки української державності та духовності. Їхній подвиг досі надихає на боротьбу за правду, але з любов'ю і прощенням, вчить, що справжня сила полягає не в агресії, а в здатності до самопожертви заради вищих ідеалів.
