8 вересня (за новоюліанським календарем) / 21 вересня (за юліанським календарем)
Серед багатобарвного візерунку церковного року є свята, що спалахують, як зорі на світанку, віщуючи прихід нового дня. Одним із таких є Різдво Пресвятої Богородиці - день, коли світло надії вперше торкнулося землі через народження тієї, що мала стати Матір'ю Спасителя. Це не просто історична подія, це початок величної симфонії Божого Промислу, що розлилася над людством, приносячи обіцянку визволення від вікової темряви гріха. Свято це, сповнене глибокого символізму та тихої радості, щороку збирає вірян, аби вшанувати народження Діви Марії - початкову ланку у ланцюгу порятунку, що веде до Христа.
Народження надії
Історія Різдва Пресвятої Богородиці сягає глибин давніх переказів, оповитих трепетним очікуванням дива. Вона розкриває перед нами не тільки факт появи на світ Марії, але й дивовижну силу віри, витривалості та незламної надії. Ця подія є ключовим моментом, що передвіщає великі звершення, адже без народження Марії не було б і Втілення Слова Божого.
Коріння благовісті
Згідно з церковними переданнями, витоки яких знаходимо у апокрифічному Протоєвангелії Якова, батьками Пресвятої Діви були праведні Йоаким та Анна. Вони були людьми глибокої віри, що походили з давніх родів: Йоаким – з царського роду Давида, Анна – з роду священика Аарона. Однак життя їхнє було затьмарене великим горем – вони були бездітними. У ті часи це вважалося не лише нещастям, а й Божим покаранням, причиною суспільного осуду. Роки минали, а молитовні благання про дарування нащадка залишалися невідповіденими. Їхня старість була обтяжена не лише роками, але й тяжким тягарем відчаю.
«І прийшли роки їхні до глибокої старості, а вони були бездітні. І казав Йоаким: "Піду в гори і нехай сповістить мені Господь". І плакала Анна гірко, молячись: "Господи, Боже Саваоте, зглянься на мене!"»
Проте їхня віра не згасла. Вони не припиняли молитися, смиренно приймаючи свою долю, але з палкою надією на Боже милосердя. Саме у цій глибині смирення, коли всі людські сподівання вичерпалися, Господь явив Своє чудо. Ангел Господній з'явився до Йоакима, а потім і до Анни, благовістивши їм про майбутнє народження доньки, яка буде благословенна понад усіх жінок і стане Матір'ю Спасителя світу. Це дивовижне народження, що відбулося у похилому віці, стало яскравим свідченням того, що для Бога немає нічого неможливого, і що Його плани часто перевершують людське розуміння та очікування.
Від апокрифів до канону
Незважаючи на те, що деталі Різдва Богородиці відсутні у канонічних євангеліях, історія Йоакима та Анни була глибоко вкорінена у ранньохристиянській традиції. Протоєвангеліє Якова, написане у ІІ столітті, стало основним джерелом для розвитку літургійного шанування цієї події. Поступово, з поширенням християнства, шанування Богородиці зростало, і разом з ним – і значення свят, присвячених Їй.
Офіційно свято Різдва Пресвятої Богородиці було встановлено як одне з дванадцяти великих свят Церкви. Вже у V столітті воно було широко відоме і відзначалося на Сході, а згодом поширилося і на Захід. Це не просто вшанування народження святої особи, а глибоке розуміння провіщення спасіння. Це свято є першим у річному літургійному колі православної церкви, що символічно відкриває нову епоху у відносинах Бога і людини, адже саме через Марію людство змогло прийняти в себе Божественне Слово.
Український відгомін свята
В Україні Різдво Пресвятої Богородиці є одним із найшанованіших свят, що глибоко вкорінене як у церковній традиції, так і у народних звичаях. Для українців це не лише релігійне свято, а й знакова подія, що має свої унікальні народні назви та обряди, переплітаючись із віковічними хліборобськими традиціями.
Церковні обряди та символіка
У день Різдва Богородиці храми по всій Україні сповнюються вірянами. Служби Божі, що розпочинаються ще напередодні ввечері Всенічним бдінням, пронизані особливою урочистістю. Співаються особливі тропарі та кондаки, що оспівують народження Марії як початок загального спасіння. Священики у святкових облаченнях возносять молитви, а хор величально співає про ту, що стала мостом між Богом і людьми. Ікони Богородиці, особливо ті, що зображують її Різдво, прикрашаються квітами, символізуючи чистоту, непорочність та духовну красу Діви Марії.
«Різдво Твоє, Богородице Діво, радість сповістило всій вселенній: бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш».
У багатьох храмах цього дня проводяться водосвятні молебні, а віряни приносять для освячення різноманітні плоди земні: зерно, хліб, фрукти. Це символізує не лише вдячність за врожай, але й духовне оновлення, адже народження Богородиці стало початком «врожаю» спасіння для всього людства.
Традиції на Другу Пречисту
У народі свято Різдва Богородиці часто називають "Другою Пречистою" (перша – Успіння Пресвятої Богородиці). Це свято традиційно збігається із завершенням основного етапу збору врожаю, особливо зернових. Тому в ньому тісно переплелися християнські та давні землеробські звичаї. На Другу Пречисту дякували Богородиці як покровительці родючості, матері-землі та всього живого.
- Завершення жнив До цього дня намагалися повністю завершити всі польові роботи, особливо збір збіжжя.
- Благословення нового врожаю У церквах освячували свіжоспечений хліб з нового зерна, яблука, груші, мед.
- Початок осінніх ярмарків Це був час для торгівлі, обміну та святкових гулянь після важкої праці.
- Весільна пора Після Другої Пречистої починалася традиційна пора весіль, адже всі основні роботи були завершені, і можна було справляти гучні урочистості.
Цього дня було заведено відвідувати родичів, особливо батьків, дякувати їм за життя та благословення. Молоді дівчата та жінки молилися Богородиці про щасливе заміжжя, народження здорових дітей та благополуччя у родині. Вважалося, що молитви, сказані у цей день, мають особливу силу.
Жіноча заступниця та берегиня
Для українських жінок Різдво Богородиці має особливе значення. Пресвята Діва Марія традиційно вважається головною заступницею жінок, матерів, покровителькою родини та шлюбу. Цього дня жінки звертаються до Неї з найпотаємнішими проханнями: про легкі пологи, про здоров'я дітей, про злагоду у подружньому житті, про дарування щасливої долі.
В українській хаті образ Богородиці завжди займав почесне місце, оберігаючи оселю від негараздів. Існував звичай, що якщо бездітна пара щиро помолиться Богородиці у цей день і потім обдарує бідних, то їхня молитва буде почута. Ця віра у заступництво Божої Матері є невід'ємною частиною української духовності, передаючись із покоління в покоління. Свято Різдва Богородиці – це урочистий гімн материнству, надії та нескінченній Божій любові, що проявляється через смиренне служіння та відданість.
