28 липня – День Хрещення Київської Русі-України та вшанування пам'яті Святого рівноапостольного князя Володимира.
Серед безмежного океану віків, де хвилі історії переносять відлуння давноминулих подій, є постаті, що здіймаються над часом, стаючи орієнтирами для поколінь. Однією з таких непересічних постатей є Святий рівноапостольний князь Володимир, чиє ім'я золотими літерами вписано у літопис української державності та духовності. День його пам'яті, що збігається з датою Хрещення Київської Русі, є не просто календарним святом, а глибоким осмисленням витоків нашої ідентичності, культурного коду та цивілізаційного вибору.
Як з'явився свято
Історичні джерела свідчать, що сам факт Хрещення Русі 988 року, здійснений за ініціативи князя Володимира Великого, став поворотним моментом, що змінив не лише політичний ландшафт Східної Європи, а й докорінно переформатував світогляд слов'янських племен. Протягом століть пам'ять про Володимира як хрестителя Русі зберігалася в церковній традиції, житіях святих та народних переказах. Його вшановували як благовірного князя, що приніс світло християнської віри на землі наших предків.
На офіційному ж державному рівні свято "День Хрещення Київської Русі-України" був встановлений порівняно нещодавно. 25 липня 2008 року, напередодні 1020-річчя цієї епохальної події, Президент України підписав Указ, що започаткував святкування цього дня. Метою було визнано збереження і розвиток давніх традицій українського народу, відновлення історичної справедливості та вшанування пам’яті про князя Володимира, який заклав фундамент християнської цивілізації на українських землях. Відтоді 28 липня стало державним святом, що об'єднує релігійне та національне значення, підкреслюючи спадкоємність тисячолітньої історії України.
Хрещення Русі-України Велика трансформація
Поворотна віха в історії
Доленосний 988 рік став епохою незворотних змін для Київської Русі. До цього часу слов'янські племена жили за стародавніми язичницькими віруваннями, шануючи пантеон богів: Перуна, Велеса, Сварога та Мокош. Їхній світ був сповнений духів лісу, води та неба, а культові обряди часто супроводжувалися жертвоприношеннями. Проте, цей розрізнений світогляд вже не відповідав потребам молодої, амбітної держави, що прагнула зміцнити свої позиції на міжнародній арені та консолідувати розрізнені племена під єдиною владою.
Князь Володимир, що на початку свого правління був палким прихильником язичництва, згодом усвідомив його обмеженість. Літописні свідчення барвисто описують "вибір віри", коли до Києва прибували посли від різних релігій – ісламу, іудаїзму, західного та східного християнства. Після ретельного аналізу та особистих роздумів, Володимир зробив свій вибір на користь візантійського православ'я, який, за легендою, особливо вразив його величчю константинопольських храмів та красою богослужіння.
"Не бачили ми краси такої ніде. Бо ж там, як оповідають посланці, Бог перебуває поміж людьми".
Саме цей вибір визначив подальший цивілізаційний розвиток України. Масове хрещення киян у водах Дніпра, що відбулося за наказом князя, стало символічним актом народження нової, християнської Русі, відкривши шлях до глибоких культурних, політичних та соціальних трансформацій.
Культурний та політичний вимір
Хрещення Русі стало потужним поштовхом для інтеграції молодої держави у коло європейських християнських держав. Це був не лише акт духовної трансформації, а й стратегічний політичний крок. Володимир, приймаючи християнство з Візантії, встановлював міцні зв'язки з однією з наймогутніших імперій того часу, що відкривало нові можливості для дипломатії, торгівлі та культурного обміну. Через візантійський вплив на Русь прийшла писемність (кирилиця), архітектурні традиції, іконопис, мозаїчне мистецтво, літописання та основи правової системи.
Завдяки прийняттю християнства, Київська Русь отримала єдину ідеологічну базу, що сприяла зміцненню централізованої влади князя та об'єднанню різнорідних племен в єдиний народ. Відтепер церква стала надійним стовпом державності, її авторитет підкріплював князівську владу, а християнська мораль формувала нові суспільні норми. Почалося будівництво величних храмів, засновувалися школи та монастирі, що стали осередками освіти і культури. Саме з прийняттям християнства пов'язаний "золотий вік" Київської Русі, її розквіт як могутньої та цивілізованої держави.
Князь Володимир особистість на роздоріжжі
Шлях від язичника до святого
Життя князя Володимира – це яскравий приклад глибокої духовної трансформації. На початку свого правління він був типовим язичницьким правителем, жорстоким, рішучим і прагматичним. Літописи свідчать про його численні військові походи, багатоженство та навіть культові людські жертвоприношення. Він був сином рабині Малуші та князя Святослава, що, ймовірно, позначалося на його амбіціях та прагненні утвердити свою владу будь-якою ціною. Однак, у міру зміцнення державності та особистого зростання, Володимир почав відчувати потребу в більш високих ідеалах, ніж ті, що пропонувало язичництво.
Його навернення до християнства було не лише політичним актом, а й глибокою внутрішньою переміною. Згідно з переказами, саме після хрещення Володимир став зовсім іншою людиною. Він відмовився від язичницьких ідолів, розпустив свій численний гарем, почав дбати про бідних і нужденних, припинив жорстокі розправи. Навіть його народ, що спершу був змушений прийняти нову віру, згодом полюбив його за мудрість та милосердя, назвавши "Красним Сонечком". Ця метаморфоза від войовничого язичника до справедливого і благочестивого правителя лягла в основу його канонізації та вшанування як Святого рівноапостольного князя.
Будівничий державності та духовності
Діяльність Володимира після хрещення була спрямована на всебічне зміцнення держави та поширення християнства. Він активно розбудовував Київ, перетворюючи його на величний центр, гідний християнської імперії. За його наказом був збудований Десятинний храм – перший кам'яний собор на Русі, що став символом нової епохи. Володимир дбав про освіту, засновуючи школи, куди віддавали дітей для навчання грамоти та християнським засадам.
Крім духовної та культурної розбудови, князь Володимир також був сильним і мудрим державником. Він зміцнював кордони Русі, будував оборонні лінії, захищаючи землі від кочових набігів. Його зовнішня політика була спрямована на мирне співіснування та розвиток торговельних зв'язків. Він розумів, що сильна держава – це не лише військова міць, а й моральні та духовні основи, які міцно тримають суспільство. Таким чином, Володимир став не тільки хрестителем, а й справжнім будівничим Київської Русі, що заклав фундамент для її майбутнього розквіту.
Шанування святого рівноапостольного князя Володимира в Україні
Традиції та сучасність
У сучасній Україні день пам'яті Святого рівноапостольного князя Володимира та День Хрещення Київської Русі-України відзначається з особливою урочистістю. Центральне місце у святкуванні посідають релігійні богослужіння. У всіх православних та греко-католицьких храмах відбуваються святкові літургії, молебні та хресні ходи. Особливо велелюдно стає у Києві, де храми, пов'язані з ім'ям князя, збирають тисячі вірян. Це і Володимирський собор, величний пам'ятник архітектури та духовності, присвячений князю, і Києво-Печерська Лавра, де лунають молитви за Україну та її народ.
Щорічно, за сприятливих умов, у столиці проводяться масштабні хресні ходи, що збирають представників різних регіонів України та зарубіжних гостей. Віряни з іконами та хоругвами проходять вулицями Києва, демонструючи свою відданість християнським цінностям та єдність Церкви. Окрім релігійних заходів, до свята приурочують наукові конференції, круглі столи, виставки та концерти, присвячені історії Хрещення Русі, життю та діяльності князя Володимира. Музеї та бібліотеки готують тематичні експозиції, щоб якомога ширше донести до громадськості значення цієї події.
"У серцях мільйонів українців Володимир залишається символом просвіти і єднання, натхненником для будівництва сильної і незалежної держави."
Одним із найупізнаваніших символів свята є пам'ятник князю Володимиру на Володимирській гірці в Києві. Саме біля цього монумента часто відбуваються урочисті заходи та покладання квітів від представників влади, духовенства та громадськості. Цей бронзовий велет, що тримає хрест, мовчазно стоїть над Дніпром, нагадуючи про доленосний вибір, зроблений понад тисячу років тому.
Символ єднання та державності
У сучасному контексті, коли Україна проходить через випробування, постать князя Володимира набуває особливого значення як символ єдності та непохитності української державності. Його вибір християнства заклав духовний фундамент, на якому століттями будувалася наша національна ідентичність. Свято Хрещення Київської Русі-України нагадує нам про силу віри, про важливість духовних цінностей, які допомагають вистояти перед будь-якими викликами.
Князь Володимир є прикладом правителя, що зумів об'єднати різні землі та племена під єдиним прапором, створивши потужну державу. Це актуальний урок для сучасної України, що прагне до цілісності, єдності та процвітання. Вшановуючи пам'ять Святого рівноапостольного князя Володимира, українці згадують про своє глибоке історичне коріння, про тисячолітню традицію державотворення та про нерозривний зв'язок між вірою і національною долею.
